Український уряд допускає закриття частини програм підтримки населення. Міністр економіки, довкілля та сільського господарства Олексій Соболев підтвердив, що Кабмін уже проводить внутрішній перегляд бюджетних і донорських програм, оцінюючи їхню ефективність, затребуваність та складність доступу.
Поки що влада не називає конкретних ініціатив, які можуть бути згорнуті. Але сама поява такої риторики показує: уряд переходить до жорсткішої фази управління ресурсами. Після кількох років масштабної підтримки населення та бізнесу держава дедалі частіше змушена обирати між політично популярними виплатами та критично важливими витратами на економічну стійкість і оборону.
Соболев прямо говорить про “оптимізацію” та перерозподіл коштів між програмами. Частина ресурсів, за його словами, уже закладена в бюджетах міністерств, але тепер уряд хоче концентрувати фінансування на тих механізмах, які реально працюють або мають стратегічне значення для проходження наступної зими.
За попереднім аналізом «Дейком», ідеться про початок нового етапу бюджетної політики воєнного часу. Якщо у 2022–2024 роках головним завданням держави було максимально швидко запускати будь-які програми підтримки — від кешбеків до компенсацій бізнесу, — то тепер уряд поступово переходить до режиму селективного фінансування.
Причина проста: ресурси залишаються обмеженими, а потреби лише зростають. Війна продовжує вимагати колосальних витрат на оборону, енергетику, відновлення інфраструктури та соціальні виплати. На цьому фоні Кабмін фактично визнає, що підтримувати однаково всі напрямки вже неможливо.
Особливо показовою є згадка про програми зі “складним механізмом доступу”. Це непряме визнання ще однієї проблеми української системи держпідтримки — частина ініціатив виявилася надто бюрократизованою або просто не змогла залучити достатню кількість учасників. У таких випадках кошти фактично “заморожуються” в бюджетах замість того, щоб працювати в економіці.
Окрему роль у нинішній ревізії відіграють донорські гроші. Значна частина програм підтримки населення та бізнесу в останні роки фінансувалася або співфінансувалася міжнародними партнерами. Але західна допомога дедалі частіше стає більш цільовою та контрольованою. Це змушує уряд демонструвати ефективність використання кожної програми.
При цьому Кабмін намагається уникати публічної розмови про скорочення соціальної підтримки. Політично це надзвичайно чутлива тема, особливо на фоні війни, інфляції та падіння доходів населення. Саме тому влада використовує формулювання “оптимізація”, “координація” та “фокус на кращих програмах”, а не прямі заяви про урізання допомоги.
Водночас економічна логіка цих рішень стає дедалі очевиднішою. Уряд концентрується на програмах, які мають швидкий ефект для економіки або критичне значення для стабільності держави. Насамперед це енергетика, підтримка бізнесу, який забезпечує робочі місця, та механізми, пов’язані з проходженням опалювального сезону.
На цьому тлі частина менш популярних або менш ефективних ініціатив може поступово зникнути без гучних оголошень. Українська бюджетна політика дедалі більше нагадує режим ручного управління ресурсами, де головний критерій — не політична привабливість програми, а її здатність давати швидкий практичний результат.
Ситуацію ускладнює й те, що економіка України поки не перейшла до повноцінного відновлення. Темпи зростання залишаються слабкими, енергетика — вразливою, а бюджет — критично залежним від міжнародної допомоги. У таких умовах будь-яка масштабна система державної підтримки автоматично стає предметом ревізії.
Головний сигнал із заяв уряду полягає в іншому: країна поступово переходить від екстреної моделі виживання до режиму довготривалої воєнної економіки. А це означає, що держава дедалі жорсткіше визначатиме, які програми є справді стратегічними, а від яких можна відмовитися навіть попри суспільне невдоволення.
