Україна послідовно реалізує стратегію, яка може стати ключовою передумовою для майбутнього контрнаступу на південному напрямку. Масовані удари по логістичних маршрутах, складах, транспортній інфраструктурі та паливному забезпеченню російських військ у тимчасово окупованому Криму вже суттєво ускладнюють постачання угруповання РФ. На думку західних експертів, ці дії не є окремими тактичними операціями, а складаються у цілісну кампанію з підготовки поля бою до можливих наступальних дій української армії.
Про це пише журналіст Foreign Policy Пол Гокенос, аналізуючи останні зміни у характері бойових дій на південному фронті.
За даними видання, ще навесні Україна активізувала використання безпілотників для системного ураження логістичної інфраструктури противника. Основними цілями стали вантажівки з пальним, військові колони, склади, транспортні вузли та переправи, через які здійснюється забезпечення російських військ у Криму, Запорізькій та Херсонській областях.
Особливу увагу українські сили приділяють транспортним маршрутам, які забезпечують постачання боєприпасів, пального та резервів. Зокрема, значних ударів зазнали об'єкти Керченської поромної переправи, яка відіграє важливу роль у забезпеченні військових підрозділів після регулярних атак на Кримський міст.
У матеріалі зазначається, що наслідки цих ударів уже виходять далеко за межі локальних труднощів. За інформацією співрозмовників видання, на окупованих територіях півдня України дедалі частіше фіксуються перебої з постачанням пального та боєприпасів. Це безпосередньо впливає на можливості російських військ проводити ротацію особового складу, евакуацію поранених, перекидання техніки та забезпечення передових позицій.
Голова Українського центру безпеки та співпраці Сергій Кузан наголосив, що припинення стабільного постачання пального фактично паралізує військову логістику Росії на південному напрямку. За його словами, без належного забезпечення навіть великі військові угруповання поступово втрачають здатність ефективно виконувати бойові завдання.
Ще у травні Міністерство оборони України представило стратегію, яку охарактеризували як «логістичний локдаун». Її головна мета — максимально ізолювати тимчасово окупований Крим від основних маршрутів постачання з території Росії.
Раніше віцепрем'єр-міністр з інновацій, розвитку освіти, науки та технологій Михайло Федоров пояснював, що Україна прагне системно руйнувати критично важливу інфраструктуру, яка забезпечує функціонування російського військового угруповання на півострові. Такий підхід має поступово позбавити війська РФ можливості підтримувати нинішній рівень бойової активності.
Аналітик американського Інституту вивчення війни Джордж Баррос переконаний, що нинішня кампанія є частиною більш масштабної стратегії. За його словами, Україна зараз не стільки веде наступальні дії, скільки формує максимально вигідні умови для них у майбутньому.
Експерт зазначає, що перед початком великої наступальної операції необхідно максимально виснажити противника, позбавити його стабільної логістики, запасів пального, боєприпасів та можливостей швидкого перекидання резервів. Лише після цього будь-які масштабні наступальні дії можуть мати значно вищі шанси на успіх.
Водночас кампанія має не лише військовий вимір. На думку Сергія Кузана, вона створює й серйозний політичний тиск усередині самого Криму.
За його словами, Росія вже змушена перекидати на півострів додаткові сили, співробітників спецслужб та підрозділи протиповітряної оборони для охорони військових об'єктів, транспортних маршрутів і логістичних вузлів. Це означає, що частина ресурсів відволікається від інших напрямків фронту.
Крім того, регулярні удари по військовій інфраструктурі змушують місцеве населення дедалі частіше відчувати наслідки війни. Як зазначає автор матеріалу, Кремль тривалий час позиціонував Крим як повністю захищену територію, однак нинішня ситуація демонструє, що півострів більше не є недосяжним для українських засобів ураження.
У Foreign Policy наголошують, що саме створення постійної загрози для логістики може стати одним із найважливіших факторів майбутніх бойових дій. Військові кампанії нерідко виграються не лише завдяки кількості техніки чи особового складу, а насамперед завдяки здатності забезпечувати війська всім необхідним. Якщо ж логістичні маршрути регулярно руйнуються, навіть добре укріплені позиції можуть втратити свою стійкість.
Саме тому нинішня українська стратегія дедалі більше нагадує класичну модель виснаження противника. Замість спроб швидкого прориву основні зусилля спрямовуються на поступове послаблення військового потенціалу Росії, скорочення її можливостей із забезпечення військ та створення умов, за яких майбутні наступальні операції можуть виявитися значно ефективнішими.
Водночас експерти наголошують, що жодних офіційних заяв про підготовку конкретного контрнаступу українське військово-політичне керівництво не робило. Оцінки щодо можливих майбутніх операцій ґрунтуються виключно на аналізі характеру бойових дій, змін у логістиці та висновках незалежних військових аналітиків.
На тлі триваючої війни саме боротьба за логістику дедалі більше визначає розвиток подій на фронті. І якщо кампанія зі знищення шляхів постачання продовжиться такими ж темпами, вона може суттєво вплинути на подальший перебіг бойових дій на південному напрямку.
