Фінансова рівновага Саудівської Аравії знову порушена — і цього разу причини виходять далеко за межі звичних коливань нафтового ринку. У першому кварталі країна зафіксувала найбільший бюджетний дефіцит за останні сім років, що стало прямим наслідком геополітичної напруги, логістичних обмежень і внутрішньої економічної трансформації.
Дефіцит сягнув 125,7 мільярда ріалів — це понад 33 мільярди доларів. Для порівняння, наприкінці 2025 року показник був значно нижчим, а рік тому — більш ніж удвічі меншим. Така динаміка не є випадковістю: вона відображає структурний зсув у фінансовій моделі держави, де витрати зростають швидше, ніж доходи.
Ключовим фактором стала ситуація навколо Ормузької протоки — стратегічного вузла світової енергетики. Її фактичне блокування змусило Ер-Ріяд скорочувати прямі поставки нафти, що одразу вдарило по експортній виручці. Водночас внутрішні видатки, пов’язані з програмами економічної диверсифікації, продовжили стрімко зростати.
Саме на цьому перетині зовнішнього шоку та внутрішньої модернізації, за попереднім аналізом «Дейком», і формується новий тип бюджетного тиску — не тимчасовий, а системний. Саудівська економіка більше не може покладатися виключно на нафтову ренту, але й повністю замінити її поки не здатна.
У першому кварталі нафтові доходи знизилися приблизно на 3% у річному вимірі. На перший погляд, падіння не виглядає критичним. Але в умовах, коли державні витрати зросли майже на 20% і перевищили 100 мільярдів доларів, навіть незначне просідання доходів перетворюється на масштабний фіскальний розрив.
Ці витрати — не випадкові. Вони є частиною довгострокової стратегії трансформації економіки: інфраструктурні проєкти, розвиток неенергетичних секторів, інвестиції в туризм, технології та логістику. Але саме зараз ця стратегія входить у фазу, коли її фінансування стає дедалі складнішим.
Паралельно геополітична напруга в регіоні створює додатковий тиск. Тривалий конфлікт навколо Ірану та нестабільність у Перській затоці обмежують традиційні маршрути постачання. Хоча Саудівська Аравія змогла частково переорієнтувати експорт через порт Янбу на Червоному морі, це рішення не є повноцінною заміною Ормузькому коридору.
Втім, ситуація не є однозначно негативною. Високі ціни на нафту — один із небагатьох факторів, що стримують поглиблення дефіциту. Зростання вартості Brent суттєво підвищило доходи з кожного бареля, що дозволило частково компенсувати втрати обсягів експорту. У підсумку країна нині отримує більше нафтових доходів, ніж до початку конфлікту, попри всі логістичні обмеження.
Це створює парадоксальну ситуацію: економіка зростає, але повільніше. У першому кварталі ВВП Саудівської Аравії зріс на 2,8% — це найнижчий темп із середини минулого року. Зростання є, але воно вже не здатне перекрити структурні витрати та геополітичні ризики.
Фіскальний дефіцит у таких умовах стає не просто показником балансу бюджету, а індикатором глибших змін. З кінця 2022 року країна живе в режимі дефіциту, що змушує її активніше виходити на міжнародні ринки облігацій і шукати альтернативні джерела фінансування. Це означає поступове зростання боргового навантаження — явище, яке раніше було нетиповим для нафтових економік Перської затоки.
Водночас уряд не згортає стратегічні проєкти. Навпаки, інвестиції в інфраструктуру — зокрема будівництво нових залізничних маршрутів і потенційних нафтопроводів в обхід Ормузу — лише посилюються. Це сигнал того, що Ер-Ріяд розглядає нинішню кризу як стимул для перебудови, а не як привід для відступу.
Ключове питання — час. Якщо високі ціни на нафту збережуться, а альтернативні маршрути експорту стабілізуються, дефіцит може поступово скоротитися вже в межах року. Якщо ж геополітична напруга затягнеться, а витрати залишаться на нинішньому рівні, країна увійде в тривалу фазу фінансової адаптації.
Саудівська Аравія опинилася в точці, де старі моделі більше не працюють, а нові ще не дають повної віддачі. І саме ця перехідна зона визначатиме не лише її бюджет, а й економічне майбутнє всього регіону.
